Наскільки сильно змінюється життя. Наскільки сильно страждають люди на окупованих територіях Донецької та Луганської областях. Що б людям купити навіть активоване вугілля, потрібно виїжджати з окупованих міст. 20.11.2014г. до фонду звернулася Юр’єва Ольга Олександрівна, 1971 р.н.

– “Доброго времени суток! Меня зовут Ольга. С ноября 2010 года я прохожу лечение в ДОПЦе. У меня ІІІс стадия опухоли. За моими плечами операция и 35 курсов химиотерапии. Опухоль поддается лечению, но этого самого лечения требует постоянно. Сейчас я нахожусь в зоне АТО, со всеми вытекающими последствиями: нет пенсии, зарплат, т.е. отсутствуют какие-либо выплаты. В Донецком противоопухолевом центре нет никаких химиопрепаратов, поэтому я обречена на смерть. Положение крайне безвыходное, поэтому я вынуждена обратиться к вам. В любом другом случае, при любой собственной малейшей возможности справиться со своей проблемой, я бы не стала к Вам обращаться. Мне 43 года. Я очень хочу жить! Извините за эмоциональность. Просто это уже глас вопиющего в почти пустыне. Пожалуйста, помогите мне! Заранее благодарна!” 

 Знаєте, коли читаєш такі листи не те, що сльози навертаються, а хочеться просто ще більше працювати і допомагати як найбільше. Адже суть благодійності не в тому щоб допомагати, а щоб не кому було допомагати. Відмовляє величезна кількість фондів мотивуючи різними роду причинами. Але рішення ми приймаємо дуже швидко, тому що розуміємо, наскільки важлива кожна хвилина життя. Ми закупили всі хіміопрепарати для лікування і в найближчі дні направимо Ользі.