Чи знаєте Ви, те почуття, коли абсолютно чужі люди стають рідними?! Або коли ви переживаєте, живете життям іншої людини, але при цьому Ви не друзі, не сім’я, не пара закоханих.. Або коли люди стають частинками Вашої душі ?! Вам це знайомо??

Нам – так! Як тільки ти зустрічаєш і спілкуєшся з батьками у яких хворі діточки, ти починаєш жити не тільки своїм життям, а й життям тих, кому берешся допомагати: думаєш, хвилюєшся, намагаєшся зробити все від тебе можливе і неможливе!

Кожен сумний погляд батьків, кожна історія і благання про допомогу, глибоко засідають в наших серцях, просочують собою наші думки і направляють наші вчинки. Ми стаємо одним цілим, самі того не помічаючи.. Ми радіємо за найменші досягнення, розуміючи, що для когось це титанічні зусилля, і сумуємо за те, що не все в наших руках.

Ось і цього тижня ми відчули величезне полегшення – Казакова Настенька приїхала до Києва на величезний спектр обстежень для подальшої операції. А перед цією поїздкою вона заглянула до нас =) На скільки безцінне було те, що ми побачили !!! Щасливі очі батьків… Вони випромінювали радість, і в теж час трепет, хвилювання і вдячність, – адже це лише початок довгого шляху Настусі.

Хочемо зазначити і те, що незважаючи на всю ситуацію в країні, на всі труднощі та перепони, – залишаються люди, які допомагають нам, без яких і ми не змогли б допомогти діткам – спасибі за те, що Ви є; за те, що Ви такі! СПАСИБІ Вам!!!