Історія та звернення зі слів матері:
” Донечка захотіла з’явитись на світ ще задовго до строку. Місяць ми її якось вмовили почекати — весь цей час, лежачи в лікарняному ліжку пологового. Стільки, як за цей один місяць я ні до того, ні після, не спала. Якщо думаєте, що неможливо цілу добу спати, перериваючись лише на їжу, то це не так. Я не могла навіть читати, хоча цю справу дуже люблю.
Перший місяць Сашиного життя теж минув у лікарні, де вона набиралася сил, а я вчилась жити з думкою, що я — мама. Ці дні були однакові для мене, але сповнені любові, хвилювань і годувань. Кому тоді було важко — це нашому татові. Майже щодня два місяці він їздив через все місто на громадському транспорті, щоб привезти свіжої домашньої їжі, докупити ліків та й просто побачити доньку та підтримати мене, за що я завжди буду йому вдячна.
Пригадую, коли нас виписали додому, Саша важила трохи більше 2-ох кілограмів і чоловік боявся брати її на руки. Але щовечора ми йшли всі разом гуляти. Цю традицію намагаємось підтримувати і сьогодні. Коханий вчився перевдягати підгузок, купати, годувати маля. А я вчилась звикатись з думкою, що все ніби добре.
З перших місяців життя могла залишити чоловіка з дитиною і зовсім не турбуватись чи все «Ок». Я була дуже активною молодою мамою, навчилась користуватись слінгом, а тому разом з Сашунею ходила в кіно і кафе, купувати собі одяг чи просто погуляти з подругою. І ніби-то все як у всіх, але те, що Саша передчасно народжена, не давало мені розслабитись. Невролог ставила затримку фізичного розвитку і ми багато займались ЛФК і масажем. Це дало свої результати: у рік з невеличким донечка почала ходити самостійно. Раділи безмежно — щасливе дитинство і материнство.
Час минав, та наша дитина все відчутніше відрізнялася від інших дітей. Не розмовляла, не цікавилася звичайними іграшками, часом здавалося, взагалі не чула, коли до неї говорять, почалися істерики та порушення сну. Перевірялись у різних фахівців, аж поки черга не дійшла до психіатра. Наче таке просте слово, та чомусь в думках одразу виникають якісь страшні картини. І дарма, це просто спеціаліст, який досліджує психічний розвиток дитини. Усвідомлювала, за яким діагнозом йду до нього, проте знала тоді про розлад аутичного спектра настільки мало, наскільки мало знає першокласник про школу, тільки переступивши поріг класу.
Маємо ще одне завдання, з яким треба боротись і вчитись жити. Але на відміну від затримки фізичного розвитку, аутизм виявився забігом на довгу дистанцію і, на жаль, я це зрозуміла не одразу. Була переконана: ось знайду купу фахівців, які буду працювати з моєю дитиною, і до п`яти років у нас вже все буде добре.
Якби ж мені тоді хтось сказав, що успішний розвиток дитини з аутизмом не може ґрунтуватись лише на роботі з педагогами. Головна робота — у сім’ї. Дитина кидається в істериці через зайняту гойдалку, і не перестане цього робити, бо логопед навчив її повторювати звук «А». Не може чекати в черзі магазину, бо психолог навчила складати пазл. І в цьому природа аутизму: діти не вчаться чомусь самі по собі, їх потрібно всьому вчити крок за кроком. У нашому випадку дуже допомогла АВА-терапія, або прикладний аналіз поведінки. І хоча все йшло надто важко, але завдяки цьому методу навчили донечку перевдягатись, користуватись туалетом, спокійно поводитись в магазині чи просто сидіти за столом під час занять.
Настільки захопилася успіхом, що потроху й сама почала вивчати цю галузь знань і дуже вдячна людям, що відкрили цю науку для мене і моєї доці. Зізнаюсь, навчатись сама я почала не тільки з цікавості. В наше життя увійшло ще одне слово — епілепсія. Слово, яке на певний час забрало в мене сон, здатність вільно дихати та тверезо мислити. Хотілося б ніколи не знати, що це таке. І якщо на той час вже мала уявлення, як жити з тим «звіром» — аутизмом, тут я була збентежена повністю.
І ми почали вчитись, часом вбирала в себе щось зайве і не потрібне, проте зараз, відфільтрувавши зерна від полови, я точно знаю, що мої знання можуть допомогти не лише Саші, а й іншим дітям. Та й до фахівців тепер ставишся інакше, маєш конкретні завдання і цілі. Так ми маємо зараз чудового логопеда і реабілітолога, які важкою працею допомогли нам досягти значних успіхів.
Ще не так давно ми вчили її правильно стрибати і повзати, а зараз вона може виконувати складні завдання з м’ячами та іншим інвентарем. Тому заняття з реабілітологом є необхідними і зараз, як і з логопедом, дефектологом та психологом і ми дуже вдячні будемо за таку можливість. ”
На даний момент необхідний курс реабілітації в Центр психо-фізичної реабілітації Анастасії Нехлюдової на загальну суму 19 000 грн.
ДАВАЙТЕ РАЗОМ ТВОРИТИ ДОБРО!!!
