Сьогодні ми хочемо поділитися з вами історією матері відважного українця – Катеринчик Ярослава.
” Коли війна прийшла в Україну ми всі налякалися. Дитина це все відчувала, почала погано спати, нервувала. Іноді були такі сильні істерики, що важко було вгамувати.

До війни ми часто їздили на реабілітації і стан дитини нормалізувався. З початком війни цієї можливості в нас не було і стан дитини погіршувався. Заклади реабілітації призупинили свої роботи. Страшно було кудись їхати з дому, бо не знали, що чекає далі. А це все час, який втрачено!
Готувалися до найгіршого, кожен промальовував як і куди тікати з неходячою дитиною.Ярослав не розумів, що треба йти в підвал (та й спустити його це робота не з легких). Важко жити в такі страшні часи з хворою дитиною…

Складно було й купувати засоби гігієни для дитини. В селі підгузки для дорослих то рідкість, а тоді взагалі не було. Їхати в місто було нічим, так як громадський транспорт був призупинений. Це був складний час для всіх нас… Але ми трималися, бо знали, що є люди – які лишилися всього. Ми вірили нашим ЗСУ і покладали надію на Бога.

Дякуючи ним ми живемо далі і чекаємо перемоги! “