Друзі!
Як ви пам’ятаєте БФ “Мрію жити” відкрив соціальний проєкт “Незламні діти України з інвалідністю”.
Сьогодні ми хочемо поділитися з вами історією матері відважного українця – Фесюк Дмитра.
“Ми родина з Броварів. Синочку 9 років. 3 роки назад він переніс інсульт має правосторонній гемипарез. В цьому році під час війни переніс 2 операції пахову грижу і складну операцію на судинах головного мозку. Зустріли ми війну 24.02 з гримучих вибухів, нашу квартиру трусило декілька разів. Ми поспіху зібрались і вирішили виїжати з Броварів, я син і чоловік, і поїхали до моєї мами що живе під Васильковом, і це була наша найбільша помилка.
По дорозі з Броварів на наших очах ударила ракета у військову частину, нашу машину від хвилі підняло у повітря і гупнуло назад, чоловік що сили нажав на газ і ми якось рвонули вперед. От тоді син отримав максимальний переляк. Їхали ми замість 1,5 год 8 годин. Синулька і плакав і його нудило, було тяжко. Приїхавши до мами спочатку було тихо, але вночі почалось страшне, літаки, ППО, їхала військова техніка, обстріли ми опинились тоді в епіцентрі подій. Я, щоб синуля не лякався дала йому планшет, щоб дивився мультики і Слава богу він відлікся. Ми жили 10 днів в підвалі у мами, їжі не було, виїхати було дуже складно, в магазини нічого не могли завезти.
Ми почали допомагати тер. обороні готували їжу, і все з власних запасів, слава богу у мами є город. Чоловік пішов в тер. оборону. Я була з синочком постійно прижимала його як могла і молилась. Ми змогли виїхали тільки через 10 днів в Черкаську область і були там поки не звільнили Бровпрщину. Потім повернулись додому за цей час у синочка пішов великий відкат без реабілітації, наросла спастика, ми ще стояли на обліку у нейрохірурга при огляді він повідомив що потрібно оперувати і негайно.
Операція була тяжкою 14 годин, а ще дорогою і ми звісно готувались, але в часи війни це було так тяжко я без роботи чоловік теж, переїзди, все було на таких нервах і моїх сльозах за всіх за Україну, за синочка за синів що воюють і захищають за всіх людей і діточок серце розривалось від усього. Після 2 операції я ніби видихнула, але знову але… Вдома постійні вибухи потім відключення світла, а найголовніше синок і знову відкат спастика знову реабілітації і знову все за свої кошти яких практично не має.
Стан Дмитрика змінився психологічно він став агресивним нервовим. Але ми боремося і поборемо усі проблеми як наша країна переможе. Слава Україні. “
