Друзі!
Як ви пам’ятаєте БФ “Мрію жити” відкрив соціальний проєкт “Незламні діти України з інвалідністю”.
Сьогодні ми хочемо поділитися з вами історією матері відважного українця – Балахонова Артема.
” Мене звати Ольга. Моя сім’я це мій чоловік Максим та мій синочок Артем. Артемка народився передчасно та зараз має дуже тяжкі діагнози, такі як ДЦП. 24 лютого для нашої сім’ї, як і для всіх людей нашої країни, став тим днем, коли життя поділилося на до і після. Мабуть, це найскладніший, найважчий період життя, не враховуючи народження Артема. Це війна. Це постійне хвилювання за всіх оточуючих тебе людей. Дитина, чоловік, батьки.
Моя сім’я живе в місті Харкові. Я вважаю це місто, яке попри всі труднощі живе своїм яскравим, добрим та незламним життям, містом герой. Ми вирішили, що нікуди їхати не будемо і ніякий ворог не зробить такі умови, за яких ми зберемо речі та поїдемо. Хоча для багатьох людей це була можливість виїхати навіть за кордон. Ми теж могли виїхати, але ми вирішили що не зробимо цього, бо треба було продовжувати реабілітацію нашої дитини попри все.
Коли в твоїй сім’ї народжується дитина з особливостями це вже боротьба. Боротьба кожен день з діагнозами. Тому я дуже сильна в цьому плані. В умовах воєнного стану я повинна зробити все і навіть більше.
На початку ми їздили до іншого міста на реабілітацію, так як наш центр не міг працювати в Харкові на початку війни. Зараз вже як багато місяців ми проходимо реабілітації в своєму рідному місті Харкові і своєму найулюбленішому реабілітаційному центрі.
Війна не дає можливості розслаблятися ні на хвилину. Але коли в твоїй сім’ї є особлива дитина ти постійно повинен думати що робити далі, як продовжити заняття, де знайти гроші. Це було найскладнішим. Підтримка одне одного, спілкування дуже допомагає. Прогулянки, розваги повинні бути і в цих умовах, в цей час.
Артем це дуже незвичайний хлопчик. Попри свої діагнози він дуже розумний, навчається в першому класі онлайн, в нього дуже багато додаткових занять. Ми дуже багато гуляємо, їздимо в парк, гуляємо всією родиною. Артему дуже подобається годувати птахів. Його настрій це моє натхнення, мої сили, моя впевненість. Його досягнення це мої сили і надія на майбутнє. Війна це дуже важко. В першу чергу морально. Але моя сім’я ніколи не опускала руки. Треба підтримувати один одного. Робити все на благо як своєї родини, так і нашої країни. Слава Україні! Героям Слава! “